ҐУҐЛЕЦЬ
захоплююче оповідання-антиутопія про Google

автор тексту: Корі Доктороу
для журналу «Radar» (www.radaronline.com)
переклад з англійської: Andy_aka_Andy

Ґуґл контролює твою пошту, твоє відео, твій календар, твої пошуки... А що, якби він контролював твоє життя?

«Дайте мені шість рядків, написаних найчеснішою людиною в світі, і я знайду в них привід повішати їх автора», — Кардинал Рішельє
«Ми ще недостатньо знаємо про Вас», — Ерік Шмідт, генеральний директор Ґуґл

* * * * *

Ґреґ прибув до Міжнародного Аеропорту Сан-Франциско о восьмій вечора, але поки вистояв чергу на митниці, було вже за північ. Шоколадно засмаглий, неголений і жвавий, він вийшов із салону першого класу після місячного відпочинку на пляжі у Кабо Сан Лукас (три дні на тиждень займався дайвінгом, решту часу спокушав французьких студенток). За місяць до того, перед вильотом із міста, це був виснажений життям сутулий пузань. Зараз же він, бронзовий бог, притягував погляди захвату стюардес у передній частині салону.

Через чотири години, стоячи в черзі на митниці, він поступово спустився з неба на землю. Легкий дурман безтурботності розвіявся, піт почав стікати між сідницями, а плечі й шия заклякли у напруженні і були немов тенісна ракетка. Акумулятор iPod’а давно розрядився, тож йому не залишалося нічого іншого, як підслуховувати розмову немолодого подружжя попереду себе.

«Чудеса сучасної технології», — знизала плечима жінка, подивившись на напис поблизу: «Імміграція — за підтримки Ґуґл».

«Я думав, це почнеться лише з наступного місяця», — відповів чоловік; він то одягав, то знімав широке сомбреро.

15 мільярдів доларів витратив уряд США — і не піймав жодного терориста. Очевидно, державний сектор економіки не мав інструменту ефективного пошуку.

Ґуґл уже на кордоні. Господи. Порвавши з Ґуґлом шість місяців тому, Ґреґ підробляв чим міг і присвячував час самому собі, що врешті решт принесло менше користі й задоволення, ніж він сподівався. Наступні п’ять місяців після звільнення він провів, налагоджуючи комп’ютери друзів і дивлячись телевізор удень. За цей час він набрав зайвих п’ять кілограмів, що пояснював своїм просиджуванням удома, а не у споруді Ґуґлплексу (штаб-квартири корпорації Ґуґл — пер.), де цілодобово працював добре обладнаний тренажерний зал.

Звичайно, цього слід було очікувати. Американський уряд щедро виділив 15 мільярдів доларів на програму контролю відбитків пальців і фотографування облич відвідувачів на кордоні, і так і не піймав жодного терориста. Очевидно, державний сектор економіки не мав інструменту ефективного пошуку.

Службовець МДБ (Міністерства Державної Безпеки США — пер.) з мішками під очима мружився, вглядаючись у монітор, і вистукував товстими пальцями по клавіатурі. Воно й не дивно, що аби вибратися з триклятого аеропорту, треба було прочекати цілих чотири години.

«Доброго вечора», — сказав Ґреґ, передаючи чоловікові свій мокрий від поту паспорт. Службовець щось пробурмотів і провів паспортом по сканеру, потім втупився в екран і довго дивився в нього, постукуючи пальцями по столі. В куточку його рота була присохла крихта, яку він злизав язиком.

«Не хочете нічого розказати про червень 1998-го?»

Ґреґ відірвав очі від свого журналу Departures. «Перепрошую?»

«17 червня 1998 року Ви відіслали повідомлення у групу новин alt.burningman про свій намір відвідати фестиваль. Ви написали: „А що такого поганого в галюциногенних грибах?”»

У кімнаті додаткового контролю сидів слідчий похилого віку, такий худий, наче вирізьблений із дерева. Своїми запитаннями він копнýв значно глибше грибів.

«Розкажіть щось про свої хобі. Цікавитесь ракетним моделюванням?»

«Що?»

«Ракетним моделюванням».

«Ні, не цікавлюсь», — відповів Ґреґ. Він зрозумів, куди той хилить.

Чоловік щось записав, поклацав мишкою. «Розумієте, я запитую тому, що мене сильно непокоїть реклама товарів ракетотехніки, яка висвітлюється поруч із результатами Ваших пошуків та в Ґуґл-пошті».

Ґреґа аж пересмикнуло. «Ви що, дивитесь на мої пошуки й електронну пошту?» Він не підходив до комп’ютера цілий місяць, але чудово розумів, що історія його пошукових запитів була значно промовистіша, ніж усі таємниці, які він довіряв своєму психологу.

«Та не хвилюйтесь так, ради Бога. Я не дивлюсь на Ваші пошуки, — з насмішкою в голосі відповів чоловік. — Це суперечило б Конституції. Ми лише бачимо ту рекламу, яка висвітлюється, коли Ви читаєте пошту і виконуєте пошуки. У мене є брошурка, де це все пояснюється. Дам її Вам, коли пройдете перевірку».

«Але ж реклама нічого не значить, — невпевнено витиснув із себе Ґреґ. — Разом із листами від свого друга з Култера, штат Айова, я щоразу отримую рекламу рінґтонів Енн Култер!»

Чоловік кивнув. «Я Вас розумію. І саме тому зараз розмовляю з Вами. Чому ж, на Вашу думку, так часто висвітлюється реклама ракетотехнічних товарів?»

Ґреґ напружив мізки. «Гаразд, спробуйте ось що. Задайте у пошуку слово „кавомани”». Він був дуже активним учасником групи, допомагав у створенні веб-сайту для їхньої служби розповсюдження „кави місяця”. Марка, якою вони хотіли запустити проект, мала назву „Реактивне пальне”. Очевидно, поєднання ключових слів „запустити” і „реактивне пальне” змушувало пошукову систему Ґуґл видавати рекламу з галузі ракетного моделювання.

Перевірка вже добігала кінця, коли дерев’яний чоловік наткнувся на фотографії з Хеловіну. В результатах пошуку за словами „Ґреґ Лупінскі” вони були заховані на глибині трьох екранів.

«У нас була вечірка на тему Війни в Затоці, — сказав Ґреґ. — У ресторані Кастро».

«І Ви переодяглися...?»

«...замінованим терористом-самогубцем», — проблеяв він і аж здригнувся від самих лише слів.

«Пройдіть зі мною, пане Лупінскі», — сказав чоловік.

* * * * *

Було вже по третій ранку, коли Ґреґа нарешті відпустили. Його валізи, які самотньо стояли біля багажного конвеєра, хтось, очевидно, розпаковував і недбало закрив назад — з усіх боків стирчав одяг.

Вже вдома він виявив, що усі його псевдоантикварні сувенірні статуетки розбиті, а на новісінькій білій бавовняній сорочці-мексиканці красувався величезний відбиток черевика. Весь одяг узагалі більше не мав аромату Мексики. Він смердів аеропортом.

Він не збирався зараз спати. Це було просто неможливо. Йому треба було з кимось поговорити про те, що сталося. Була єдина людина, яка б його зрозуміла. На щастя, вона о цій годині зазвичай не спала.

Майя почала працювати в Ґуґлі на два роки пізніше за Ґреґа. Саме вона переконала його полетіти до Мексики після того, як він зняв готівку зі свого рахунку. Куди-небудь, де він міг би перезавантажити своє життя, сказала вона.

Майя мала двох величезних коричневих лабрадорів і неймовірно толерантну подругу Лорі, яка могла стерпіти все, крім прогулянки довкола Долорес-Парку о шостій ранку з двома 80-кілограмовими заслиненими псами.

Майя потягнулась до кишені за газовим балончиком, побачивши Ґреґа, але коли він нарешті наблизився, вона впізнала його, випустила з рук повідки і наступила на них ногою. «Ну ти й схуд! Чудово виглядаєш, чоловіче!»

Він міцно обійняв її, раптово усвідомивши, як непривабливо, мабуть, пахне після цілої ночі наполегливої Ґуґл-перевірки. «Майє, — запитав він, — що тобі відомо про Ґуґл і МДБ?»

Щойно він це сказав, вона напружилась. Один із псів почав скавуліти. Вона оглянулася навколо, потім кивнула головою в бік тенісних кортів. «Кінчик ліхтарного стовпа; не дивись туди, — сказала вона. — Там одна з наших місцевих точок WiFi-доступу. Ширококутна веб-камера. Коли говориш, відвертай від неї обличчя».

За великим рахунком, розставити по цілому місті камери спостереження коштувало Ґуґлу копійки. Особливо якщо порівнювати зі змогою показувати людям рекламу залежно від того, де вони перебувають. Ґреґ не звернув особливої уваги, коли камери у всіх цих точках стали доступні користувачам. Це був день справжнього блог-штурму, коли люди почали бавитися всевидющою іграшкою, розглядаючи зблизька місця проститутських тусовок, але скоро ажіотаж пішов на спад.

«Жартуєш», — промурмотів Ґреґ, почуваючи себе дурнем.

«Ходи зі мною», — сказала вона, відвертаючись від стовпа.

...Собаки, чию прогулянку перервали явно проти їхнього бажання, виражали своє незадоволення на кухні, заважаючи Майї готувати каву.

«Ми домовилися з МДБ, — сказала вона, витягуючи молоко. — Вони погодилися припинити стеження через наші записи пошуків, а ми дали їм можливість бачити, яку рекламу отримують користувачі».

Ґреґу стало погано. «Навіщо? Тільки не кажи, що Яху цим уже займався...»

«Ні, ні... Ну, добре, так. Звичайно. Яху займався цим. Але не тому Ґуґл пішов тим же шляхом. До речі, республіканці ненавидять Ґуґл. Більшість із нас — члени Демократичної партії, тож ми намагаємось помиритися з ними, перш ніж вони нас знищать. Йдеться не про ІОІ» — Інформація Особистої Ідентифікації, токсичний смог епохи інформації, — «а про метадані. Так що тут лише невелика частка зла».

«Звідки тоді вся ця інтрига?»

Майя зітхнула й обійняла лабрадора, який буцав її в ногу своєю величезною головою. «Агенти, наче воші, пролізають усюди. Вони проникають на наші зібрання. Наче у якомусь радянському міністерстві. А в системі допуску нас узагалі поділено на два табори — „чистих” і „підозрюваних”. Усім відомо, хто належить до другого табору, але ніхто не знає, чому. Я „чиста”. Пощастило, бо тепер навіть якщо ти лесбіянка, це вже не причина для підозр. „Чистий” ніколи не сяде за один стіл з підозрюваним».

Ґреґ почувався дуже втомленим. «Тоді мені, мабуть, пощастило, що вибрався з аеропорту живим. У гіршому випадку я б міг „зникнути безвісти”, так?»

Майя уважно на нього дивилася. Він хотів почути відповідь.

«Що таке?»

«Зараз я тобі дещо скажу, але не смій цього повторювати, домовились?»

«Гм... тільки не кажи, що належиш до якогось терористичного угруповання...»

«Не все так просто. Система така: контроль МДБ в аеропорті слугує фільтром, який дозволяє агентам звузити критерії пошуку. Якщо тебе ведуть на додаткову перевірку, значить, ти „персона під наглядом”, і відтепер завжди будеш під наглядом. Вони шукатимуть твоє обличчя і постать через веб-камери. Читатимуть твою електронну пошту. Слідкуватимуть за твоїми пошуками».

«Ти ж, здається, казала, що суди їм цього не дозволять...»

«Суди не дозволять їм відкрито підглядати за тобою через Ґуґл. Але після того, як тебе втягнуто в систему, підглядання стає вибірковим. Все законно. І як тільки вони почнуть ґуґлити тебе, то обов’язково щось знайдуть. Усі твої дані пропускаються через велику систему, яка перевіряє наявність „підозрілих слідів” і використовує очевидні відхилення від статистичних норм для того, щоб дістати тебе».

Ґреґу здалося, що його зараз вирве. «Як до такого дійшло, чорт забирай? Ґуґл же був хорошим місцем. А як щодо „Не чиніть зла”?» Саме так звучав девіз корпорації, а для Ґреґа він узагалі був чи не найважливішою причиною, чого він одразу ж по отриманні ступеня кандидата комп’ютерних наук у Стенфорді перебрався на роботу в Маунтин Вью.

Майя відповіла безкомпромісною посмішкою: «„Не чиніть зла?” Не сміши, Ґреґу. Наша група лобістів — це та ж сама жменька крипто-фашистів, які намагались облити брудом Керрі. Ми вже давно скуштували заборонений плід».

Вони якусь хвилю помовчали.

«Усе почалося в Китаї, — нарешті продовжила вона. — Відколи ми перемістили свої сервери на материк, вони перейшли під китайську юрисдикцію».

Ґреґ зітхнув. Він чудово знав, наскільки глибоко сягають щупальці Ґуґла. Щоразу, як ти заходиш на сторінку з рекламою від Ґуґл, користуєшся картами чи Ґуґл-поштою, навіть коли відсилаєш листа на скриньку Gmail, компанія невтомно збирає інформацію про тебе. Недавно система оптимізації пошуку почала використовувати ці дані з метою підлаштування веб-пошуку до потреб окремих користувачів. Для рекламодавців це стало революційним інструментом роботи. А от авторитарні держави вбачали у цьому свої, дещо інші потреби.

«Вони використовували нас, щоб збирати досьє на людей, — продовжувала вона. — Якщо їм потрібно було когось арештувати, то вони приходили до нас і шукали причини схопити його. У Китаї, мабуть, немає такого заняття в Інтернеті, яке б не вважалось незаконним».

Ґреґ похитав головою. «Навіщо їм було розміщувати сервери в Китаї?»

«Уряд сказав, що інакше заблокує нас. Та й Яху вже там був». Вони обоє скривилися. У якийсь момент працівники Ґуґл сильно зацікавилися Яху, переймаючись більше конкуренцією, ніж справами своєї ж фірми. «От і ми пішли тим же шляхом. Але багато кому ця ідея не сподобалась».

Майя посьорбувала каву і почала говорити тихіше. Одна з собак надокучливо сопіла під Ґреґовим стільцем.

«Майже одразу китайська влада сказала нам взяти під контроль результати пошуків, — сказала Майя. — Ґуґл погодився. Курс компанії звучав дуже доброзичливо: „Ми не чинимо зла. Ми надаємо користувачам доступ до кращого інструменту пошуку! Якби ми видавали їм невідповідні результати пошуку, це б їх просто розстроювало і справляло б негативне враження„».

«Ну чого тобі?» — Ґреґ відштовхнув собаку. Майю це явно зачепило.

Щоразу, як ти заходиш на сторінку з рекламою від Ґуґл, користуєшся картами чи Ґуґл-поштою, навіть коли відсилаєш листа на скриньку Gmail, вони збирають інформацію про тебе.

«Тепер ти „персона під наглядом”, Ґреґу. Ґуґл у тебе на хвості. Тепер ти житимеш своїм життям, а хтось постійно підглядатиме з-за плеча. Ти ж знаєш мету компанії, правда? „Організувати світову інформацію”. Усю. Через п’ять років ми знатимемо, скільки гівна було в унітазі до того, як ти спустив воду. Додай сюди автоматизоване включення до числа підозрюваних усіх, хто підходить під статистичний портрет поганого хлопця, і тобі —...»

«Ґуґлець».

«Повний», — кивнула вона.

Майя відвела обох лабрадорів у спальню. Він почув приглушену суперечку з подругою, і вона повернулася одна.

«Я можу це виправити, — поспіхом прошепотіла вона. — Після того, як китайці почали переслідувати людей, ми з колегами вирішили скористатися нашим 20-процентним проектом, щоб погратися з ними». (Серед бізнес-інновацій Ґуґла було правило, яке змушувало кожного працівника відводити 20 відсотків робочого часу на свої цікаві улюблені проекти). «Свій ми назвали Ґуґлоочищувачем. Він проникає глибоко в базу даних і статистично нормалізує тебе. Історію твоїх пошуків, гістограми Ґуґл-пошти, стандартні схеми твого веб-серфінгу. Будь-що. Ґреґу, я можу тебе ґуґлоочистити. Це єдиний спосіб».

«Я не хочу, щоб у тебе були неприємності».

Вона похитала головою. «Я й так приречена. Відколи я придумала цю кляту штуку, моє життя на волосині. Тепер тільки залишається дочекатись, коли хтось засвідчить проти мене в МДБ, і буде... ой, навіть не знаю. Те ж саме, що стається з такими, як я, у війні з тероризмом».

Ґреґ згадав аеропорт. Обшук. Свою сорочку, відбиток черевика на ній.

«Зроби це», — сказав він.

Ґуґлоочищувач творив дива. Це було видно по рекламі, яка показувалась паралельно з його пошуками, — рекламі, призначеній явно для когось зовсім іншого: „корисні факти про дизайн”, „диплом онлайн-семінарії”, „майбутнє без тероризму”, „програми блокування порнореклами”, „наболіле про гомосексуалізм”, „дешеві квитки на концерт Тобі Кіта”. Це була робота Майїної програми. Тепер для персоналізованого Ґуґл-пошуку він був кимось цілком іншим — богобоязливим представником правого крила, який ревно займався законодавчою діяльністю.

Його це цілком влаштовувало.

У своїй адресній книзі він виявив, що половина його контактів щезла. Його Ґуґл-скринька була цілком порожня. Профіль у соціальній мережі Оркут нормалізовано. Його календар, сімейні фото, закладки — усе видалено. Перед цим він навіть до кінця не усвідомлював, як багато особистої інформації мігрувало у мережу і потрапило на сервери Ґуґла — вся його віртуальна особистість. Майя відчистила його до блиску; він став людиною-невидимкою.

* * * * *

Ґреґ спросоння мляво вдарив рукою по клавіатурі ноутбука, який лежав біля ліжка, щоб оживити монітор. Він примружився на годинник в кутку екрана: 4:13 ранку! Господи, хто в такій годині міг тарабанити у двері?

Він сонним голосом гукнув: «Уже йду!» та надягнув халат і тапки. Похитуючись, спустився у коридор, на ходу вмикаючи всюди світло. Через дверне вічко він побачив Майю, яка похмурим поглядом втупилась у двері.

Він зняв ланцюжок, відімкнув засув і рвучко відкрив двері. Майя прошмигнула повз нього всередину, а за нею її собаки і подруга.

Вона була мокра від поту, її зазвичай причесане волосся тепер звисало клоччями, закриваючи чоло. Вона протирала почервонілі очі.

«Пакуй сумку», — прохрипіла вона.

«Що?»

Вона схопила його за плечі: «Швидко».

«Куди ти збираєшся...?»

«Можливо, в Мексику. Ще не знаю. Пакуйся, чорт забирай». Вона протиснулася повз нього у спальню і почала поспіхом висувати шухляди.

«Майє, — сказав він різко, — Я нікуди не поїду, поки ти мені не скажеш, що відбувається».

Вона подивилась на нього, забравши волосся з обличчя. «Ґуґлоочищувач живий. Після того, як я очистила тебе, я вимкнула його і пішла. Було надто небезпечно далі його використовувати. Але він настроєний щоразу при запуску відсилати повідомлення мені на електронку. Хтось користувався ним шість разів, щоб причесати три конкретні екаунти — всі вони, виявляється, належать членам Комітету Сенату з питань комерції, які претендують на переобрання».

«Невже ґуґлівці відмивають сенаторів?»

«Ні, не вони. Це звідкись ззовні. Блок IP зареєстрований в окрузі Колумбія. І всі IP-адреси належать користувачам Ґуґл-пошти. Вгадай — кому належать скриньки?»

«Ти що, шпигувала за Ґуґл-скриньками?»

«Ну, так. Я переглядала їхню пошту. Усі це роблять час від часу, і з набагато гірших причин, ніж я. Але дивись — виявляється, всі ці дії координуються нашою лобістською групою. Вона просто виконує свою роботу, захищає інтереси компанії».

Ґреґ відчув пульс у скронях. «Ми мусимо комусь розказати».

«Це нічого доброго не дасть. Їм усе про нас відомо. Вони бачать кожен запит у пошуку. Кожен лист. Завжди знають, коли наші обличчя попадають у веб-камеру. Хто наші друзі в соціальній мережі компанії. Тобі відомо, що якщо ти маєш 15 друзів в Оркуті, то згідно статистики ти за крок до зарахування у число людей, які фінансово підтримують тероризм? Пам’ятаєш аеропорт? Тебе ще чекає багато чого подібного».

«Майє, — сказав Ґреґ, намагаючись розібратись у тому, що відбувається. — Може, нерозумно отак зразу тікати в Мексику? Просто звільнись. Ми можемо почати все спочатку. Це якесь божевілля».
«Вони приходили до мене сьогодні, — відповіла вона. — Двоє політичних офіцерів МДБ. Кілька годин пробули в мене. Ставили купу дуже серйозних запитань».

«Про Ґуґлоочищувач?»

«Про моїх друзів і рідних. Мої пошуки. Мою особисту історію».

«Господи».

«Вони приходили, щоб попередити мене. Вони стежать за кожним кліком і пошуком. Пора тікати. Зникнути».

«У Мексиці є офіс Ґуґл, сама знаєш».

«Ми мусимо вирушати», — твердо сказала вона.

«Лорі, а ти як думаєш?» — запитав Ґреґ.

Лорі поплескувала собак по спині. «Мої батьки виїхали зі Східної Німеччини у 65-му. Вони розказували мені про Штазі. Таємна поліція записувала все про тебе у досьє, навіть коли ти розказував якийсь непатріотичний жарт — будь-що. Навмисне чи ненавмисне, Ґуґл робить те саме».

«Ґреґу, то ти їдеш?»

Він подивився на собак і похитав головою. «В мене ще залишилось трохи мексиканських грошей. Візьмеш собі. Будь обережна, домовились?»

Майя, здавалося, зараз ударить його. Зм’якшившись, вона міцно його обійняла.

«Ти також», — прошепотіла вона йому на вухо.

* * * * *

Вони прийшли за ним через тиждень. До нього додому, посеред ночі, якраз так, як він собі уявляв.

Двоє чоловіків з’явилися на порозі його квартири після другої години ночі. Один тихо стояв біля дверей. Другий, невисокий і зморшкуватий, постійно посміхався, одягнений у спортивну куртку з плямою на одному лацкані і американським прапором на іншому. «Ґреґ Лупінскі, у нас є підстави підозрювати Вас у порушенні Закону про комп’ютерне шахрайство і зловживання, — сказав він замість вступу. — А саме у перевищенні повноважень допуску з метою отримання інформації. За перше порушення — десять років. Те, що Ви разом із подругою зробили зі своїми Ґуґл-записами, вважається карним злочином. А що спливе на суді... для початку — все те, від чого Ви очистили свій профіль».

Ґреґ покручував цю сцену подумки весь тиждень. Він заготував різні сміливі відповіді. Було чим зайнятися, поки чекав звістки від Майї. А вона так і не подзвонила.

«Я б хотів зв’язатися з адвокатом», — це було все, що він витиснув із себе.

«Це можливо, — сказав коротун. — Але, може, ми домовимось про щось краще».

До Ґреґа повернувся дар мови. «Можна побачити Ваше посвідчення?» — затинаючись, промовив він.

Обличчя чоловіка, подібне на морду гончої собаки, засяяло, він здивовано хихикнув. «Друже, я не коп. Я консультант. Мене найняв Ґуґл із метою розширення співпраці. Моя фірма представляє їхні інтереси у Вашингтоні. Звичайно, ми б не вмішували сюди поліцію, не поговоривши спочатку з тобою. Ти — член сім’ї. Власне, у мене є пропозиція».

Ґреґ почав поратися біля кавоварки, викинув старий фільтр.

«Я піду в пресу», — сказав він.

Чоловік кивнув, наче роздумуючи. «Так, звичайно. Ти можеш зранку піти в редакцію „Кронікл” і все їм вибовкати. Вони б захотіли підтвердження з надійного джерела. А такого нема. А коли вони намагатимуться його шукати, ми їх знайдемо. Так що, друзяко, чому б тобі мене не вислухати? Мій бізнес безпрограшний. І я добре в ньому орієнтуюсь». Він на мить замовк. «До речі, у тебе чудова кава, але ти б спершу трохи промив зерна. Це зменшує гіркоту і додає жирності. Передай друшляк».

Ґреґ спостерігав, як чоловік мовчки зняв куртку і повішав її на спинку стільця, потім розстібнув і старанно закотив рукави, сховавши дешевий електронний годинник у кишеню. Він висипав зерна з кавомолки у Ґреґовий друшляк, потім промив в умивальнику.

Він був повним і дуже блідим, мав витончені рухи, як електрик. Він справляв враження істинного Ґуґлівця, схибленого на всяких маленьких деталях. І добре вмів користуватися кавомолкою.

«Ми збираємо команду для будівлі 49...»

«Немає ніякої будівлі 49», — автоматично відрізав Ґреґ.

«Звичайно, — сказав чолов’яга з натягнутою посмішкою. — Ніякої будівлі 49 не існує. Але ми збираємо команду для модернізації Ґуґлоочищувача. Розумієш, код Майї був не досить ефективний. У ньому повно глюків. Нам потрібно його вдосконалити. Ти б чудово нам підійшов, і те, що тобі відомо, не матиме значення, коли ти повернешся назад».

«Неймовірно, — засміявся Ґреґ. — Якщо ви сподіваєтесь, що я допомагатиму вам обливати брудом політичних кандидатів в обмін на послуги, то ви ще божевільніші, ніж я думав».

«Ґреґу, — сказав чоловік, — ми нікого не обливаємо брудом. Ми просто хочемо трохи навести порядок. Для певних вибраних людей. Розумієш? Будь-чий Ґуґл-профіль при пильному розгляді виглядає страшнувато. Пильний розгляд — основне правило в політиці. Балотування — це щось на кшталт огляду товстої кишки на людях». Він насипав кави у кавничок і опустив прес, скрививши гримасу в урочистій зосередженості. Ґреґ витягнув дві філіжанки — з логотипом Ґуґл, звичайно ж — і передав чоловікові.

«Ми збираємось робити для наших друзів те, що Майя зробила для тебе. Лише незначна чистка. Все, що нам потрібно, — це збереження їхньої конфіденційності. От і все».

Ґреґ сьорбнув кави. «А що буде з кандидатами, яких ви не „почистите”?»

Штазі записувало все про тебе у досьє. Навмисне чи ненавмисне, Ґуґл робить те саме.

«Так.., — сказав чоловік, мляво посміхнувшись, — маєш рацію. Їм доведеться несолодко». Він витягнув із внутрішньої кишені куртки кілька згорнутих аркушів паперу. Розгладив їх і поклав на стіл. «Ось один хороший хлопець, якому потрібна наша допомога». Це була роздруківка історії пошуків одного кандидата, чию кампанію Ґреґ підтримував на трьох останніх виборах.

«Цей бідолаха повертається у свій номер у готелі після тяжелезного дня передвиборчої кампанії, вмикає ноутбук і вводить у рядок пошуку „пружні попки”. Подумаєш, велике діло. На нашу думку, відсторонити добру людину від служби на благо держави за таку дурницю було б просто не по-американськи».

Ґреґ неспішно кивнув.

«То ти допоможеш йому?»

«Так».

«Гаразд. І ще одне. Треба, щоб ти допоміг нам знайти Майю. Вона зовсім не розуміла наших цілей, і змилася, наскільки нам відомо. Якби вона нас вислухала, то, без сумніву, повернулася б».

Він дивився на історію пошуків кандидата.

«Гадаю, що так», — відповів Ґреґ.

* * * * *

Новий Конгрес витратив 11 днів, щоб прийняти Закон про захист і облік комунікацій та гіпертексту Америки, який надавав змогу МДБ і АНБ передавати 80 відсотків роботи з розвідки й аналізу приватним працівникам. Теоретично контракти мали укладатися на конкурсній основі, але у стінах надійно засекреченої Будівлі 49 питань щодо переможців не виникало. Якщо Ґуґл витратив 15 мільярдів доларів на програму з перехоплення злочинців на кордоні, можна не сумніватися, що він мав би їх зловити. Просто уряди не мають інструментів ефективного пошуку.

Зранку наступного дня Ґреґ дбайливо поголився (працівники органів безпеки не любили хакерської щетини і не соромилися це казати), усвідомлюючи, що віднині він — агент розвідки американського уряду. Що поганого можна було очікувати? Хіба не краще, щоб цими справами займався Ґуґл, а не якийсь офісний товстун із МДБ?

До того моменту, коли він паркувався біля Ґуґлплексу поміж гібридних авто і вигнутих велосипедних стійок, він уже відкинув будь-які сумніви. Якраз роздумував над тим, який коктейль із свіжих соків замовити у їдальні, коли його картка відмовилась відкрити двері до будівлі 49. Щоразу, як він проводив нею по сканері, загоралась червона лампочка. У будь-якій іншій будівлі можна було б прошмигнути за кимось, де постійно хтось заходив і виходив. Але ґуґлівці з будівлі 49 виходять лише на обід, і то не завжди.

Ще, ще і ще раз він проводив карткою, як раптом почув голос позаду себе.

«Ґреґу, можна тебе на хвилинку?»

Зморшкуватий коротун поклав руку йому на плечі, і Ґреґ відчув цитрусовий запах його бальзаму після гоління. Аромат такий самий, як у його вчителя з дайвінгу у штаті Баха в Мексиці, коли вони двоє ходили ввечері по барах. Ґреґ не міг згадати його імені. Хуан Карлос?.. Хуан Луїс?..

Чоловікова рука була тверда, він відвів Ґреґа від дверей, на охайний газончик, повз сад біля кухні. «Ми даємо тобі кілька днів відпочинку», — сказав він.

Ґреґ пройняла тривога. «Чому?» Може, він щось зробив не так? Чи його арештовано?

«Майя... — Чоловік повернув його обличчям до себе, подивився йому в очі порожнім поглядом. — Вона покінчила з собою. У Гватемалі. Мені дуже шкода, Ґреґу».

Ґреґу здалося, що його відносить кудись далеко, на багато кілометрів вгору, Ґуґлплекс виглядав, як у програмі „Ґуґл Земля”, він дивився униз на себе і зморшкуватого чоловіка як на дві цятки, два пікселі, мікроскопічні й незначні. Йому захотілося рвати на собі волосся, впасти на коліна й заридати.

Наче звідкись збоку, він почув власний голос: «Мені не потрібен відпочинок. Усе гаразд».

Так само здалеку, він чув, як чоловік наполягав.

Суперечка тривала ще довго, потім два пікселі попрямували до будівлі 49, і двері зачинилися за ними.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Текст перекладено й опубліковано зі збереженням умов ліцензії СС (Creative Commons; http://creativecommons.org)

PS. Здається, я в цій темі НЕ порушив жодного з правил, визначених для розділу "Місце під сонцем"
Тим більше, що чтиво справді мало би бути цікаве кожному, хто користується інтернетом