=)) ага поки не добіжиш до під"їзду)

а ти на рідкість добрий і серце у тебе певне м"якеньке)). Хоча деокли я і сама така *кручу пальцем по долоні сильно-сильно червонію*)) Але матюкатися на небо??? неа!!!!!! то ж безглуздо)) а як воно ше більше взлиться і мене градом ввалить по моїй і так не дуже мудрій голівці???

мда от нині мені зле... ну от погано і хоть вмирай.. того я б також небо поматюкала. Але мозок каже -"Ей мала ти шось собі гониш" і я перестаю гнати на небо і матюкаю мозок. Так що я в процесі))) а від доброти гарно лікує наше життя.Поживеш день-два і такий вже ти добрий хоть до рани))

але я тобі скажу найсильніша романтика воєнна)) це ІМХО. Тільки сильні люди переживають сильні почуття. на цю тему - подивилась вчора "Хельсінга" нямка моя))) Боротися зі смертю і навіть коли вмираєш!!! От як треба жити. Сильно вільно і красиво

- це ти про що саме?? Чого я не розумію? бо я тепер вже точно нічого не розумію))

написано під час дощу і в честь його ж))
Дуже цинічне кіно
Я з серцем в руках… Все розлетілось. Вітру нема, але сміття кружляє навколо. Пусті, не заповненні бланки-листи. Вчора, сьогодні – все зав’язалось бантиком. Завтра вже нема. Стрічка акуратно зрізана на кутик.
***
Плащ защепнутий на всі ґудзики, пакет – над головою. Ніщо не рятує від дощу. «І смикнуло ж мене в дощ «поділитись» з чоловіком машиною» - Діана стояла і бурчала собі під ніс. Хоча загалом була щасливою, що нарешті вирвалась з роботи. Тому й таксі не викликала. Тоді дощ не лякав. Але ж то було в теплому офісі.
Вона точно знала що косметика не «стече». Зачіску зруйнував ще вранішній вітер, дощ остаточно добив. Жах! Вона! Стоїть як мокра миша і ловить машину рукою. Нарешті поруч пригальмувало Ауді. Добре що не в самій калюжі.
- Оу! Віталік! Не думала тебе тут зустріти.
- Аналогічно. Дуже змокла?
- Як цуцик. День загалом не вдався.
- Ну це нічого, буде ще завтра. Додому?
- Чи може через кав’ярню.
- Ой вибач. Я зараз не в тому стані. Сам бачиш.
- Ну добре. Настоювати не буду. Головне потім добре відігрійся, на дворі такий грип… Оу, і давно ти заміжня?
- Досить часу. Будеш облік вести? – Діана почала вже помітно дратуватися. Хтілося додому, висохнути і спати.
- А може? Ну давай спробуємо ще раз – він нахилився майже впритул до неї.
- Дивись на!!!...
Крик обірвався так само різко як і виник. Діана не пристібалась поясом безпеки. До неї і так все прилипло. Удар… Секундний спалах…
***
Плащ защепнутий на всі ґудзики, пакет – над головою. Ніщо не рятує від дощу. Діана стояла і бурчала собі під ніс. Хоча загалом була щасливою, що нарешті вирвалась з роботи. Тому й таксі не викликала.
Скільки вже років не була під дощем по справжньому. Може це і на краще що без парасолі. Додому через вулички, зрештою, якихось пів години.
Місто змінилось. Вечір ніби відкрив його справжнє сліпе озлоблене і закурене обличчя. Вітру нема абсолютно. Аж якось не вистачає його – дощ падає не так.
Колишній улюблений скверик. І нікого. Лише якась групка людей. Вони такі ж мокрі. Тільки вони ще не вибачили собі і дощу цю неприємність, стояли злі і промоклі.
- Алльо! Тьотя! Зонтіком поділись.
«Не звертати уваги, йти далі»
- Алльо! Стоять! Шкет, а нука тормозни її!
Діана з простреленою легенею ще дихала. Тільки кожен наступний вдих-видих давався все складніше.
Вітру не було. Лише дощ і сміття.
***
Плащ защепнутий на всі ґудзики, пакет – над головою. Ніщо не рятує від дощу. Діана стояла і бурчала собі під ніс.
- Ну нарешті! І скільки можна чекати!?
- Вибач. Ну я дійсно нічого не міг зробити.
- І як же я могла вийти за такого заміж?
Далі їхали в тишині. Вона зла і мокра. Він просто злий – на роботі був завал, дощ в порівнянні з цим всім просто пісня. «Людочка права. Моя жінка остання егоїстка. Ні щоб спитати. Що, як? Чого такий злий? Ні! Бачте цікавить лише одне – де був!? Чого змокла?»
В квартиру теж зайшли мовчки. Діана скинула з себе все. Теплий халат – кращий друг. Кухня і чайник, все що зараз було в голові.
- Нам треба поговорити! Давно вже було пора. Я вирішив піти! Ти…… ти… Одним словом – я люблю іншу.
- Угу. – Запалила плитку, закурила сигарету.
- Я йду! Не мовчи!
- І чого ти хочеш від мене? Йди.
- Егоїстка!!! Ти лише така… завжди така…
- Угу. – рука до кнопочки на чайнику
Світло погасло у всьому стояку будинку. У Діани була мокра рука. Врятувати вже не могли. Та й не було кого – коротке замикання «забирає» завжди.
У вікна бив дощ.
***
Вона на дорозі під дощем. Прострелена легеня не давала дихати. На Діану летіла машина…
Тягне руку до чайника – в неї стріляють. Йде крізь дощ – блискавка летить на металеву кришечку парасолі.
Машина… струм… кров і дощ. Все це вже було? Може буде? Чи є?
Не має вітру. Сміття навколо по об’єму. Є лише дощ. Розбита машина. Куля летить так поволі, дощ краплями огинає її – можна торкнутись рукою.
Вже в легені.
Струм проходить по тілу. Всі м’язи скручує в нереальному напруженні. І все стемніло.
Вона на дорозі з серцем в руках…
Бант долі хтось смикнув за хвіст. Червона стрічка падає до низу, поміж сміття.

Свечи запалены с обоих концов
Мертвые хоронят своих мертвецов
©БГ
сорь за кілометраж))

нууу якщо тобі стало терпцю то читати (я по своє кілометражне творіння) тоя по-перше щиро вдячна а по-друге мона і створити)) У нас тут майстрів пописати багацько)

ой та я не знаю може просто створити десь тему проза та поезвї і окремо коменти та й все))

значить раз не флудимо то далі продовжуємо писати про дощ тим більше про літній мумрмрмрмрмрмумрм. Що може бути краще??

угу дрих вверх пузом))) небось??

оооооо своя людина   вітаю вітаю!!!

саме тАк...
а я вчора як почавсі дОщ навіть не біг аби сХоватиССь... поперлО ! )))